Статус свідка в кримінальному процесі. Свідоцький імунітет

Авторка – партнерка, адвокатка Вероніка Сметюх

Кожній особі хоча б раз в житті доводилося спостерігати порушення законодавства, бути свідком злочинних подій. Оскільки з’ясування обставини має важливе значення, особа повинна бути обізнана стосовно своїх прав та обов’язків як свідка.

Свідок – це фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань (ч. 1 ст. 65 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України). Вік свідка кримінальним процесуальним законодавством не обмежений.

Виклику до слідчого, прокурора, іншого правоохоронного органу передує інформування, яке може бути оформлене в двох формах: повідомлення або повістка. 

Свідок має право:

• знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується;
• користуватися професійною правничою допомогою адвоката;
• відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї (ст. 63 Конституції України, ст. 18 КПК);
• давати показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача або заявляти йому відвід ;
• користуватися нотатками;
• на відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для давання показань;
• ознайомлюватися з протоколом допиту;
• заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом.

Свідок зобов’язаний:

• прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду;
• давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду;
• не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій.

Відповідальність свідка:

• кримінально-процесуальна: за нез’явлення за викликом без поважних причин – привід (ст. 140 КПК України) або грошове стягнення (ч. 1 ст. 139 КПК України);
• адміністративна: за злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду (ч. 1 ст. 185³ КУпАП, ст. 185⁴ КУпАП);
• кримінальна: за розголошення даних досудового слідства без дозволу слідчого або прокурора – за ст. 387 КК України; за дачу завідомо неправдивих показань – за ст. 384 КК України; за відмову від дачі показань – за ст. 385 КК України.

Будь-який громадянин України, якщо він став свідком події, що розслідується, незалежно від його положення, може бути допитаний як свідок, крім випадків встановлених законом – мова йде про, так званий, «свідоцький імунітет» або «привілей від надання показань».

Свідоцьким імунітетом, зокрема, наділені адвокати, лікарі, священослужителі тощо.

У п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 65 КПК України зазначено, що не можуть бути допитані як свідки: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника; адвокати – про відомості, які становлять адвокатську таємницю.

У п. 2 ч. 2 ст. 65 КПК України зазначено, що медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи не можуть бути допитані як свідки про відомості, які становлять лікарську таємницю.

Частина 5 ст. 3 Закону України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих. Гарантія охорони таємниці сповіді закріплена у п. 5 ч. 1 ст. 65 КПК України. У цьому пункті вказано, що не можуть буди допитані як свідки священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих. Отже, вони мають свідоцький імунітет у кримінальному процесі.

Абсолютний імунітет містить повне і беззастережне виключення можливості надання свідчень цією особою. При кваліфікованому (відносному)  імунітеті сама особа вирішує – скористатися чи ні правом давати свідчення.

Підвищуйте рівень правової культури, пильнуйте власні права та обов’язки, адже незнання законів не звільняє від відповідальності (стаття 68 Конституції України).