Авторка – партнерка, адвокатка Вероніка Сметюх
Домашнє насильство — протиправна дія або бездіяльність (а також погроза їх вчинення) у формі фізичного, сексуального, психологічного, економічного насильства, що вчиняються у визначеному колі осіб, незалежно від місця їх проживання.
Статтею 126-1 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за вчинення домашнього насильства, яке полягає в умисному систематичному вчиненні фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.
Як розпізнати домашнє насильство?
Домашнє насильство може вчинятися у різних формах:
• Фізичне (б’ють чи штовхають, не випускають з дому або не пускають до нього, змушують до вживання алкоголю чи наркотиків, погрожують позбавити життя чи навмисно створюють ситуації, які можуть становити загрозу вашому здоров’ю та безпеці, проти вашої волі переміщують вас у межах однієї держави або за кордон із застосуванням сили, погроз чи обману).
• Сексуальне (примушування до небажаних статевих стосунків, дотики до інтимних частин тіла без згоди, примушування спостерігати за статевими актами, дивитися порнографію або займатися проституцією).
• Психологічне (систематичний шантаж, переслідування та залякування. Постійний і повний контроль, зневага до вас як особистості, критика та насмішки. Погрози відібрати дітей, обмеження контактів із близькими та друзями. Погрози вбивством чи каліцтвом вам або вашим близьким).
• Економічне (заборона працювати, вилучення власних коштів, пошкодження або знищення майна, позбавлення їжі чи води).
Хто найбільше потерпає від домашнього насильства?
Згідно з аналітичними даними, які щороку оприлюднює Офіс Генерального прокурора, у переважній більшості випадків домашнього насильства кривдниками є чоловіки (94,4 %), а жінки — лише у 5,6 % випадків.
Якщо домашнє насильство вчинялося між подружжям / колишнім подружжям чи співмешканцями, у 25 % випадків була присутня дитина, а в 75 % випадків у вироку суду про присутність дитини не згадувалося.
Угода про примирення
Під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, передбаченої статтею 126-1 КК України, можливе укладення угоди про примирення між потерпілою особою і підозрюваним / обвинуваченим.
Укладення угоди про примирення є позитивним моментом, оскільки це дає змогу, зокрема, пом’якшити покарання або звільнити кривдника від його відбування, адже він тим самим визнає факт вчинення домашнього насильства.
Важливо, що у випадку домашнього насильства угоду про примирення можна укласти лише за ініціативи потерпілої особи. Така ініціатива має бути добровільною і виключати будь-яке примушування. Проте на практиці є сумніви щодо можливості суду встановити ініціатора угоди та її добровільність, адже розгляд справи зазвичай відбувається за одне судове засідання.
Щодо призначених покарань, то найчастіше це громадські роботи (51,6%) та позбавлення волі (22,1%). По 12,5 % припадає відповідно на арешт та обмеження волі (за даними дослідження організації ЮРФЕМ — https://jurfem.com.ua/).
Цікава ситуація із випадками засудження особи до обмеження або позбавлення волі: у 71 % та 65 % випадків кривдник звільняється від відбування покарання з випробуванням. Простіше кажучи, кривдник не перебуває у місцях позбавлення волі, а продовжує бути на свободі, іноді далі проживаючи із потерпілою особою. Тому таке «позбавлення волі» є лише формальністю і не сприяє виправленню особи.
Чи існують механізми захисту потерпілої особи від майбутніх випадків домашнього насильства?
У Кримінальному кодексі України, а саме у статті 91-1, передбачено можливість застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, обмежувальні заходи. До них, зокрема, належать: заборона перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства; заборона наближатися на визначену відстань до місця, де така особа може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв’язку з роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин тощо.
Такі обмежувальні заходи застосовуються одночасно із призначенням покарання. Проте важливо зазначити, що кривдника має бути засуджено до покарання, яке не пов’язане з позбавленням волі, або його звільнено від кримінальної відповідальності чи відбування покарання. Тоді суд може за власною ініціативою або за клопотанням потерпілої особи застосувати згадані обмежувальні заходи. Тобто законодавець передбачив механізм захисту потерпілої особи від майбутніх випадків домашнього насильства тим самим кривдником.
