Сучасні діти – цифрові громадяни більше, ніж будь-яке покоління до них, і хоча ніхто не народжується спеціалістом з цифрових технологій, усіх дітей та молодь потрібно підтримувати, щоб вони освоїли «цифрову грамотність».
Дитина – будь-яка особа віком до 18 років. Це означення відповідає статті 1 Конвенції ООН про права дитини.
Цифрове середовище (digital space), зокрема мережа Інтернет, є важливим джерелом інформації у житті дітей під час здобуття освіти, соціалізації та самореалізації.
Водночас воно може містити ризики для здоров’я, розвитку та психічного благополуччя дітей, зокрема:
- сексуальну експлуатацію та насильство на дітьми “СЕНД”, домагання в сексуальних цілях (кібергрумінг/розбещення);
- онлайн-вербування дітей для вчинення злочинів, участі в екстремістських політичних чи релігійних рухах або для цілей торгівлі людьми (ризики контактів);
- принизливе стереотипне зображення та надмірну сексуалізацію дітей;
- заклики до насильства та нанесення собі ушкоджень, зокрема, самогубств;
- кібербулінг та кіберсталкінг (залякування, переслідування та інші форми утисків і погроз), розповсюдження приватних та інтимних зображень дитини, шантаж;
- використання персональної інформації дитини в комерційних цілях, таких як прямий маркетинг, профілювання та орієнтована на поведінку реклама тощо.
Батьки не лише відіграють вирішальну роль у захисті особистого життя їхніх дітей в інтернеті, але й можуть загрожувати їхній конфіденційності.
«Шерентинг» (англ. – «Sharenting») – це слово, утворене від слів «ділитися» (share) та «батьківство» (parenting). Воно означає явище, коли батьки діляться інформацією про своїх дітей, фотографіями, наприклад, у блогах чи соціальних мережах, таких як Facebook, Instagram чи Youtube. Звісно, переважно батьки роблять це з хорошими намірами, тому що пишаються своїми дітьми або хочуть поділитися досвідом з іншими батьками щодо чудових, але іноді й складних аспектів батьківства.
Нові розумні та під’єднані до мережі іграшки, призначені для дітей (як-от ляльки, роботи та годинники), надають дітям багато позитивних можливостей, таких як розваги, задоволення та заспокоєння, (неформальне) навчання, формування особистості та саморозвиток. Утім такі пристрої можуть також становити ризики: корпоративний і державний нагляд, проблеми з конфіденційністю та безпекою даних, відстеження геолокації, дистанційне керування технологіями та порушення функціонування системи безпеки.
Перераховані вище ризики не є вичерпними та здатні негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне благополуччя дитини, а також можуть призводити до порушення прав дитини.
Що кажуть діти?
- Діти одностайні в тому, що кожен повинен мати доступ до інтернету, а також що певний доступ повинен бути безоплатним і недискримінаційним.
- Вони цінують доступ до інтернету для навчання, ігор, спілкування та самовираження. На підтримку цього найпоширеніший заклик дітей – навчання цифрової грамотності в державній програмі.
- Діти усвідомлюють своє право на гру, але різняться у своїх поглядах про види ігор та їхню бажану кількість в інтернеті.
- На повазі до приватного та сімейного життя особливо наголошували вразливі групи, як, наприклад, діти, що шукають притулку, наголошували на важливості підтримувати зв’язок.
- Найголовніше занепокоєння пов’язане з захистом даних і правом на особисте життя. Пов’язуючи це з безпекою, діти хвилюються про те, як їхні фотографії можуть бути неналежно використані, або як зловживання їхньою особистою інформацією може призвести до того, що вони постраждають у режимі офлайн, у їхньому «реальному житті».
- Рівність надзвичайно важлива для дітей, а особливо для вразливіших груп та осіб, які найсхильніші до дискримінації, такі як особи з особливими навчальними потребами, етнічні меншини та неповнолітні без супроводу.
- Діти цінують підтримку і настанови батьків та опікунів, але вони також наголошують на важливості зважених, а не надмірно захисних заходів.
- Знаючи про такі ризики в мережі, як кібербулінг, грумінг і риторика ненависті, діти закликали до отримання більше інформації та кращих джерел підтримки, бо часто вони не знають, куди звернутися по допомогу, коли це потрібно.
Важливо!
- Діти повинні знати про обмеження.
- Діти повинні бути поінформовані про наслідки їхньої поведінки в інтернеті щодо їхніх однолітків.
- Діти повинні мати засіб захисту для усунення обмежень, які вони вважають незаконними (наприклад, подати скаргу щодо невиправданого видалення картинки).
Українське законодавство передбачає захист дітей як на рівні основоположного закону Конституції України, так і профільних нормативно-правових актів:
Закон України “Про охорону дитинства” надає кожній дитині право на отримання інформації, що відповідає її віку, забороняє розголошення чи публікацію будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини, а також надає захист від: усіх форм експлуатації, включаючи сексуальне насильство; залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання дитини для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, втягнення до азартних ігор тощо;
Закон України “Про захист персональних даних” забезпечує непорушність особистих немайнових прав на персональні дані, які має кожна фізична особа, в тому числі і дитина;
Закон України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” тощо.
Захист дітей, як загалом, так і в цифровому середовищі, передбачено в положеннях міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України: Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права надає кожній дитини на бездискримінаційній основі такі засоби захисту з боку держави, які є необхідними в її становищі як малолітньої, Конвенція ООН про права дитини захищає право дитини вільно висловлювати свої думки , право дитини на свободу думки, совісті та релігії, захист від незаконного втручання в особисте і сімейне життя, а також, серед іншого, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність, Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, цілі якої визначено як запобігання сексуальній експлуатації та сексуальному насильству стосовно дітей, захист прав дітей, які стали жертвами сексуальної експлуатації та сексуального насильства, а також сприяння національному та міжнародному співробітництву в боротьбі із сексуальною експлуатацією та сексуальним насильством стосовно дітей.
Згідно з Комітетом ООН з прав дитини, «принцип найкращих інтересів», встановлений статтею 3 Конвенції ООН про права дитини, передбачає, що кожен законодавчий, адміністративний та судовий орган або установа повинен систематично враховувати поточний або майбутній вплив рішень і дій на права дітей.
Автор – адвокат Вероніка Сметюх
